Не ради почесті і слави (Пісні Спасенних №241)
1
Не ради почесті і слави
до неба, Боже, лину я.
Хоч шлях земний важкий, кривавий
і томиться душа моя,
та я сподвижник Твій і воїн,
і я за Тебе у борні.
Не прагну слави я людської,
не треба почесті мені.
2
Не ради вічного спокою
до неба, Боже, лину я.
Хоч в праці стомлююсь порою,
але трудитись хочу я,
бо труд святий – це насолода,
радість, утіха в нім моя,
а в небі буде нагорода,
там мій Ісус – моя мета.
3
Не ради вічних благ нетлінних
до неба, Боже, лину я.
Ти дав душі моїй спасіння,
щоб не загинув у гріхах;
мій дух в життя нове покликав,
світлом любові осінив.
І ласка ця така велика!
Про це я й мріяти не смів!
4
Не ради щастя неземного
до неба, Боже, лину я:
славити лиш Тебе, Святого,
прагне завжди душа моя!
Та поки на землі я тлінній,
недосконалий голос мій,
лиш в небі зможу гімн хваління
достойний принести Тобі.